Для чого потрібен психолог?

Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, вчать ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.

А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об’єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так:

– психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період).

Що відбувається в ці моменти?

Вікова криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів.

Капризи, агресія, впертість дитини – і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція – звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.

Що роблять дитячі психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

• Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

• Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

• Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес – Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.

Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

• Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Наступним напрямком роботи є просвітницький – виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті ДНЗ.

Як підготувати дитину до дитячого садка?

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється, на жаль, не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5 —5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного «сімейного кола».

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Він не просто віднімає іграшку у свого «колеги», а «улагоджує» конфлікт словами: «Це моє!».

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Суперечності між сформованими в дітей формами взаємин з оточуючими та з їх новими можливостями можуть супроводжуватися нетривалим загостренням стосунків із близькими дорослими. Інколи це виявляється у свавіллі, конфліктності, негативізмі, упертості. Все це говорить про те, що дитина переживає «кризу З років». Вважається, що криза не пов'язана зі стійкими негативними природженими чи набутими поведінковими проявами і не обтяжена помилками виховання, при сприятливій сімейній ситуації може стати позитивним фактором для психоемоційного розвитку. Зміна соціального статусу дитини дає їй широкий спектр можливостей вибудовування взаємодії з однолітками і з дорослими.

 

Існує обґрунтована думка про позитивну оцінку «улаштування» дитини в дитячий садок у трирічному віці. За умови нормального емоційного спілкування дитини з матір'ю до З років у неї формується усвідомлення «я», тобто, сприйняття себе як окремого індивіда, поступово ослаблюється відчуття залежності від батьків. У середньому, лише на повних З роки в дитини з'являється бажання «розлучитися» з матір'ю і стати більш незалежною. Однак, нерідко ситуація розвивається для дитини несприятливо. Занурення в атмосферу дитячої спільноти сприймається як насильство над особистістю, утрата власної індивідуальності. Тягар переживань веде за собою появу протестних форм поведінки: істерик, капризів, вередувань, постійного скреготіння у вихідні, а іноді соматичних порушень — підвищення температури, появи болісних відчуттів у животі та діареї, загострення хронічних захворювань.

Відзначено, що коли малюк від природи боязкий, не любить гучної компанії дітей, не вміє захистити за себе, то дитяча установа стає для його несформованої ще нервової системи тяжким випробуванням. Він не тільки не навчиться пристосовуватися в дитячому садку, а навпаки, може ще більше замкнутися в собі, що призводить до порушення психологічного комфорту. Процес адаптації носить глобальний характер. Він не обмежується змінами, що відбуваються у сфері емоцій, як це може здатися на перший погляд. При поверхневому баченні, протікає в такій послідовності: «Дитина пішла в дитячий садок — зраділа. З другого дня почала плакати, і так протягом двох місяців. Ну, а потім, звичайно, звикла. Зараз ходить спокійно, тільки от хворіє часто...» Насправді «плакав — перестав» — це тільки мала частина підсвідомо задіяних у дитині складних та інтенсивних процесів психофізичної перебудови. Це потребує значних зусиль, тому їх не вистачає на забезпечення інших звичних сторін життєдіяльності організму: різко падає імунітет, знижується психічна стійкість, дитина втомлюється, погано їсть і спить, багато вередує, плаче. У неї з'являються звички, яких, як нам здавалося, вона давно позбулася. Трирічна дитина може почати смоктати пальця, забуває проситися на горщик, змінюється мова — з'являюся слова-звуконаслідування, сюсюкання, дефекти звуковимови, які були їй властиві, коли вона тільки-но почала говорити. Вона знову, як маленька, не відпускає від себе маму, хвилюється і плаче, коли її немає поруч, починає боятися чужих, незнайомих дорослих. Наполегливість та прагнення досягти свого, змінюються уже вираженою впертістю, нерідко з агресією. Одні діти починають без причини битися, в інших з'являються страхи, хтось зовсім паралізований сором'язливістю, а деякі стають не керованими чи неуважними. Усі вище зазначені та безліч інших відхилень у поведінці з'являються та посилюються, коли дитина починає відвідувати дитячий садок. Батьки дивуються, як це дитячий садок так швидко вплинув на дитину.

 

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують насамперед:

 

• і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;
• і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
• і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
• і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними, психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

 

Пам'ятка для батьків

1. Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел.

2. Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах.

3. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну, якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію.

4. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними.

5. Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй.

6. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини, та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!).

7. Не починайте «нове життя» з понеділка (щоб тиждень не здавався надто довгим), першого вересня та першого робочого дня після свят — днів, коли нервують навіть «бувалі» садкові діти, коли панує атмосфера загального збудження. З одного боку, все це може злякати новачка, з іншого — велика імовірність, що йому не приділять достатньо уваги.

8. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника).

9. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку).

10. Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини.

11. Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї «ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме).

12. Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення.

13. Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них.

 

Дитячі  страхи

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

• У 2 роки виникає страх раптової, неочікуваної появи незнайомого різкого звуку, болю, висоти, самотності, може виникнути страх перед тваринами, транспортом, що рухається. Частіше за все малюк цього віку боїться темряви. 
• У 3 роки з’являється страх перед покаранням.
• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних монстрів), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
•  Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.